Святиня — не місце для гріховних провокацій: протест проти лгбт-фестивалю біля Михайлівського монастиря

7 червня представники руху содомітів оголосили проведення свого так званого "лгбт-фестивалю". Офіційно – перед будівлею Міністерства закордонних справ. Але будь-хто, хто хоча б раз бував у Києві, чудово знає, що йдеться про площу перед Михайлівським Золотоверхим монастирем – святим місцем, яке стоїть поруч із духовним серцем нашого народу, Софією Київською.

Це – не просто неповага, це свідома провокація. Такі публічні виступи в самому центрі духовності українського народу є відвертою наругою над святинями, над моральними засадами, які були фундаментом української цивілізації протягом століть. Зухвалість цієї акції полягає не лише у виклику традиційним цінностям, а й у спробі символічно захопити сакральний простір на користь ідеології, що суперечить християнському світогляду.

ЛГБТ-ідеологія, яка спочатку подавалася як боротьба за права, дедалі більше виявляє себе як нова форма релігійного фанатизму. Вона вимагає не просто толерантності, а цілковитого визнання, схвалення і прославляння способу життя, який Свята Церква протягом двох тисяч років визначає як гріховний. Це не просто приватна справа – це нав'язування гріха суспільству, дітям, нашим родинам.

Чи допустимо проводити антихристиянські заходи біля святинь? Чи припустимо, щоб площа, на якій звучала молитва, перетворилася на сцену морального падіння? Це – спроба не лише зруйнувати традиційну мораль, а й стерти різницю між добром і злом, між святим і скверним.

Український народ ніколи не був вороже налаштований до окремих людей. Але ми маємо право і обов’язок – захищати свою духовну основу, культуру, родину, дітей. Ми не можемо мовчати, коли під виглядом “толерантності” суспільству нав’язують розтління, коли в ім’я “свободи” зневажають Святе.

Братство сподівається, що братія Михайлівського монастиря на чолі з владикою Агапітом не залишаться осторонь. Їхній вихід із словами пастирського осуду, поясненням недопустимості такої наруги, буде не лише актом мужності, але й виконанням священного обов’язку – берегти святиню, берегти віру, берегти мораль.